п'ятниця | 3 грудня 2021 | 00:28
28.10.2014

Аналіз досвіду країн Європейського Союзу в налагодженні соціального діалогу

Секретаріат Національної ради продовжує публікувати інформацію про досвід країн ЄС в розвитку соціального діалогу. У всіх країнах Європейського Союзу органи соціального діалогу виконують консультаційну і дорадчу роль, вони також функціонують як форум для обміну інформацією. Органи соціального діалогу (соціально-економічні, трудові ради, комісії) відіграють важливу роль у загальному розвитку країн.

Всі сторони сприяють постійному забезпеченню необхідної і відповідної інституційної, адміністративної і правової баз, завдяки яким буде ефективно функціонувати соціальний діалог.

ПІДСТАВИ  ДІЯЛЬНОСТІ.

У переважній більшості країн національні дво- чи тристоронні органи створені і діють на підставі законів, у деяких – Конституції (Італія, Франція, Румунія). У всіх країнах загалом процедури і регламенти відповідного органу регулюються законами, які більш детально визначаються або ж адміністративними положеннями, або рішеннями, прийнятими на тристоронній основі.

У деяких країнах створення тристороннього органу відбулося на основі адміністративних положень, і ці країни також регулюють процедури і регламент згідно з цими положеннями (Естонія, Словенія). У Чеській Республіці і Угорщині тристоронні органи були створені на основі тристоронніх угод, процедури й регламент регулюються також тристоронніми угодами. Рада в Латвії була створена згідно з рішенням Кабінету міністрів, а процедури були визначені в результаті тристороннього співробітництва.

 У більшості країн діє однин головний національний три- чи двосторонній орган. Кількість членів цих органів у різних країнах різна, і лише в окремих випадках однакова кількість членів представляє три сторони – уряд, роботодавців і працівників, а в деяких країнах представлені також інші соціальні та професійні групи громадського суспільства.

СТРУКТУРА.

Структура органів соціального діалогу суттєво різниться. У більшості країн головний тристоронній орган нараховує від 14 до 22 членів, але в деяких країнах їх кількість навіть більша (Економічно-соціальна рада в Румунії складається з 27 членів, а Тристороння комісія із соціально-економічних питань Польщі складається із 49 членів, у Соціально-економічних радах Франції – 231 член, Італії – 121 член, Іспанії – 61 член). Трудовий консультативний комітет Кіпру не має фіксованої кількості членів, оскільки члени від уряду (і відповідних урядових структур) запрошуються на тристоронні засідання у разі необхідності і залежно від питань, які виносяться на обговорення.

В окремих країнах однакова кількість членів, які представляють уряд, організації роботодавців і працівників, в інших – кількість членів від урядів менша, ніж від організацій працівників і роботодавців, а у Чеській Республіці кількість членів від урядової сторони перевищує кількість членів від соціальних партнерів. У деяких країнах передбачається участь інших урядових структур у роботі тристороннього органу частково на постійній основі (наприклад, Центральний банк, Статистична служба, Інститут макроекономічного аналізу та ін.) і частково на особливих умовах залежно від питань, які винесені на порядок денний.

У деяких країнах передбачено постійне представництво недержавних організацій у тристоронньому органі або безпосередньо, або через роботу в окремих комітетах (Естонія, Мальта). Естонія залучила три приватні дослідні інститути до в роботи Соціально-економічній раді на постійній основі. У Мальті склалася особлива ситуація: Мальтійська рада із соціально-економічного розвитку створила окремий комітет з питань громадянського суспільства, до складу якого входять 9 представників громадських організацій як членів, а Рада консультується з цим комітетом з усіх питань, що мають до них відношення.

Майже у всіх країнах «старої» Європи до складу соціально-економічних рад входить так званий «третій сектор» – неурядові організації, що представляють інтереси різних соціальних та професійних груп, а також незалежні експерти(Ірландія, Італія, Іспанія, Голландія, Франція).

Так, Економічна й соціальна рада Франції, як треті конституційні збори Республіки є єдиним консультативним органом, де представники всіх економічних і соціальних сил можуть зустрічатися на рівних і вільно висловлювати з офіційної трибуни свою точку зору. Порядок призначення членів Ради забезпечує її незалежність і здійснення самостійної та ефективної діяльності.

До її складу входить 231 член, з числа яких створюються вісімнадцять галузевих груп на п’ятирічний термін повноважень членів Ради. 163 члени Ради призначаються соціально-професійними організаціями: 69 членів Ради від профспілкових організацій, що представляють працівників державного і приватного сектора; 65 членів Ради від професійних організацій, що представляють приватні, промислові, торгові, ремісницькі та сільськогосподарські підприємства, а також вільні професії; 19 членів Ради від кооперативних організацій та організацій взаємодопомоги; 10 членів Ради від об’єднань сімей; 68 членів Ради призначаються Урядом: 17 членів Ради призначаються за поданням консультативних органів, компетентних у питаннях представників державних підприємств (10), діяльності громадських об’єднань (5) і громадян, що мешкають за кордоном (2); 9 членів Ради призначаються за узгодженням із найбільш представницькими професійними організаціями заморських департаментів і територій; 2 члени Ради призначаються від сектора заощаджень та житлового забезпечення; 40 авторитетних спеціалістів з економічних, соціальних, наукових та культурних питань призначаються декретом Ради міністрів.

Окрім 231 членів Ради в ній працюють 72 члени секцій, які призначаються на дворічний термін експертами при відповідних секціях. Керівництво органами соціального діалогу в європейських країнах здійснює Голова (президент), який найчастіше має ранг державного службовця або міністра і призначається Урядом, або ж обирається за принципом ротації між трьома сторонами. Якщо голова від урядової сторони, то посаду заступника голови у такому випадку займає представник роботодавців або працівників.

У випадку, коли посада голови займається по черзі представниками усіх трьох сторін, то на цю посаду обирається людина в результаті голосування в групі, яку вона представляє. У структурі головного національного органу соціального діалогу створюються підкомітети, кількість яких суттєво коливається – від 4 до 6 (у Мальті діє 3 підкомітети, найменша кількість), в інших країнах їх значно більше – від 9 до 13, у Чеській Республіці - 18 підкомітетів (найбільша кількість).

У 3 країнах тристоронні органи не мають постійних підкомітетів, але створюються спеціальні робочі групи (Естонія, Словенія, Кіпр), залежно від потреб і питань, які обговорюються. Питання, над якими працюють підкомітети, відмінні в різних країнах, як і їх кількість. Вони часто торкаються таких традиційних сфер як заробітна плата, соціальне забезпечення, трудові відносини, але в багатьох країнах вони також торкаються більш широких політичних питань, наприклад планування національного розвитку, реструктуризація промисловості і регіональний розвиток, оподаткування, фінансові питання і національний бюджет. Міжнародні питання, такі як взаємодія з ЄС чи МОП розглядаються окремими підкомітетами, як і питання галузевого характеру, наприклад, робота на будівництві, в енергетиці, лісному господарстві, у державній службі. У деяких країнах тристоронній орган ініціював створення спеціальних підкомітетів з таких питань як статистика, інформаційне суспільство, нелегальне ввезення товарів у країну, рівні можливості, навколишнє середовище, консультування споживачів та інші.

РОЛЬ СЕКРЕТАРІАТУ.

У всіх країнах головний тристоронній орган діє за підтримки постійного секретаріату, який повністю фінансується урядом. Однак, розмір і роль постійного секретаріату суттєво відрізняється.

Лише в одному випадку секретаріат має статус автономного органу (Румунія), у всіх інших країнах секретаріат певним чином зв’язаний з урядовими структурами, найчастіше з міністерством, яке займається питаннями соціальними і трудовими чи з урядом або службою прем’єр-міністра. Бюджет постійного секретаріату формується у всіх випадках державою або урядом (стаття або в державному бюджеті, або в бюджеті міністерства).

У більшості країн постійний секретаріат – порівняно мала одиниця і налічує від 4 до 30 осіб.

У цьому випадку документи для винесення їх на обговорення засідання готуються організаціями працівників і роботодавців. У таких країнах як Франція, Італія, Бельгія, де секретаріат (апарат) налічує від 80 до 150 осіб, всі документи до розгляду готуються працівниками секретаріату.

Беручи до уваги фінансове завдання уряду по відношенню до постійного секретаріату, майже у всіх країнах керівник секретаріату – урядова особа. Тому у більшості країн керівника призначає уряд чи міністр, однак, у деяких випадках призначення на посаду відбувається після консультацій із соціальними партнерами. У таких країнах як Румунія, Мальта і Латвія тристоронній орган призначає керівника самостійно. Управління постійним секретаріатом Ради в Угорщині дещо відрізняється від інших країн, оскільки ним управляє не один керівник, а три секретарі від трьох сторін (секретар від роботодавців, від працівників і від уряду).

Порядок денний засідань тристоронніх органів визначається різними шляхами: найбільш поширена практика – участь усіх тристоронніх партнерів, в окремих країнах голова самостійно приймає рішення про те, які питання виносити на порядок денний.

ПЕРІОДИЧНІТЬ ПРОВЕДЕННЯ ЗАСІДАННЯ, ЇХ РЕЗУЛЬТАТИ

В основному головний тристоронній орган проводить пленарні засідання 5 разів на рік чи більше, і лише в Естонії засідає менше 5 разів. Формальний результат засідань – переважно висновки чи рекомендації.

У цілому результати засідань представляються широкому колу відповідних органів влади і установ – на розгляд відповідних міністерств, парламенту, службі прем’єр-міністра, службі Президента (Болгарія), юридичним відділам уряду і Парламенту (Румунія), чи публікуються у офіційній газеті (Угорщина).

Прес-служба НТСЕР