Соціальний діалог
Історія соціального діалогу сягає кінця ХІХ століття, коли в Європі почали формуватися профспілки, які захищали права працівників та вимагали від роботодавців покращення умов праці. У той же час роботодавці створювали свої організації для захисту своїх інтересів.
Заходи на захист прав працівників почали набирати свої оберти на початку ХХ століття. Так, у 1919 році була створена Міжнародна організація праці (МОП). Вона згуртувала робітників, роботодавців та уряди з метою забезпечення гідних умов праці та визнання прав працівників. МОП стала платформою для соціального діалогу на міжнародному рівні.
Після Другої світової війни соціальний діалог став ще активнішим. У 1957 році було створено Європейську економічну спільноту в якій соціальний діалог став важливим елементом взаємодії між робітниками, роботодавцями та урядами.
На сьогодні, органи соціального діалогу різних рівнів існують у більшості країн світу незалежно від того, яку модель було закладено в основу соціально-економічних відносин. Для прикладу, в Словаччині – Соціально-економічна рада Словацької Республіки, яка є консультативним органом при уряді Словацької Республіки. Її завданням є забезпечення діалогу між урядом, роботодавцями та робітниками, а також іншими представниками цивільного суспільства з питань соціальної та економічної політики. У Болгарії – Національна рада з тристоронньої співпраці, яка є консультативним органом, створеним з метою підтримки соціальної стабільності та економічного розвитку країни. У Хорватії – Офіс соціального партнерства, який є незалежною і неприбутковою організацією. У Бельгії – Національна Рада праці, яка є консультативним органом у справах праці та соціальної політики.
У Європейському Союзі – Економічний і соціальний комітет, який є консультативним органом Європейського Союзу, складається з 350 членів, які призначаються на чотирирічний термін. Члени EESC поділяються на три групи:
група I – представляє роботодавців;
група II – представляє профспілки та інші організації, що займаються соціальними питаннями;
група III – представляє різні соціальні та громадські організації, такі як організації молоді, жіночі організації, громадські організації і т. д.
Зупинимось на 5 основних моделях сучасного діалогу, які наразі ефективно функціонують.
1.Модель консультаційного діалогу. Ця модель передбачає взаємовідносини між працівниками та роботодавцями на рівні консультацій та інформування. Профспілки та роботодавці обговорюють питання, які стосуються умов праці та соціальної політики, але остаточні рішення приймаються окремо.
Наприклад, модель консультаційного діалогу використовується у країнах зі слабкими профспілковими організаціями, де роботодавці можуть не визнавати профспілки як рівноправних партнерів. Ця модель дозволяє профспілкам отримувати інформацію та висловлювати свої думки, але не дозволяє їм впливати на прийняття рішень.
Цю модель застосовують у всіх європейських країнах, де існує система соціального діалогу. До таких країн належать, зокрема: Німеччина, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Ірландія.
Також, модель консультаційного діалогу використовується у Європейському Союзі як загальноєвропейський механізм соціального діалогу між соціальними партнерами та інституціями ЄС.
2.Модель діалогу на основі домовленостей. Ця модель передбачає, що сторони здійснюють переговори та досягають домовленостей з питань, які стосуються умов праці та соціальної політики. Після досягнення домовленостей, сторони підписують угоду або колективний договір, який регулює ці питання.
Модель діалогу на основі домовленостей є більш ефективною, оскільки дозволяє сторонам досягати конкретних результатів та підписувати угоди або колективні договори. Проте, ця модель потребує великих зусиль для досягнення згоди та може бути менш ефективною у випадку відмови однієї зі сторін.
До країн, де використовується модель діалогу на основі домовленостей належать: Бельгія, Швеція, Люксембург, Австрія, Данія, Фінляндія.
У кожній країні можуть бути свої відмінності та специфіка в застосуванні моделі, але загалом цей механізм є поширеним у країнах Європейського Союзу з добре розвинутою системою соціального діалогу.
3.Модель діалогу на основі участі. Ця модель передбачає активну участь працівників у процесі прийняття рішень, які стосуються їхніх умов праці та соціальної політики. Профспілки та роботодавці залучають працівників до обговорення та прийняття рішень шляхом створення робочих груп або рад. Модель діалогу на основі участі дозволяє працівникам впливати на прийняття рішень та відчувати більшу відповідальність за свої умови праці, що може позитивно позначитися на їхній мотивації та продуктивності. Проте, ця модель може бути менш ефективною, оскільки вимагає більшої уваги та зусиль від працівників та роботодавців. До країн, де використовується ця модель, належать: Португалія, Греція, Мальта, Хорватія.
4.Модель діалогу на основі партнерства. Ця модель передбачає, що сторони вважають один одного партнерами та співпрацюють з метою досягнення спільних цілей. Профспілки та роботодавці здійснюють переговори та обговорюють питання взаємного інтересу, такі як підвищення продуктивності роботи та поліпшення якості продукції. Модель діалогу на основі партнерства є більш ефективною, оскільки вона заснована на взаємовигідному співробітництві сторін. Вона дозволяє сторонам вирішувати питання спільного інтересу та досягати конкретних результатів. Проте, ця модель вимагає високого рівня довіри та співпраці між сторонами, що може бути складним у випадку, коли відносини між профспілками та роботодавцями є напруженими. До країн, де використовується ця модель, належать: Нідерланди, Швеція, Данія, Фінляндія, Австрія, Німеччина, Люксембург, Бельгія.
5.Окремо можна виділити модель діалогу на основі взаємодії з громадськістю, яка враховує думки та інтереси ширшої громадськості. Ця модель може бути ефективною в ситуаціях, коли питання стосуються не лише працівників та роботодавців, але і мають вплив на соціальний та економічний розвиток країни. Однак, ця модель може бути менш ефективною у випадку, коли думки громадськості не збігаються з думками профспілок або роботодавців. Модель діалогу на основі взаємодії з громадськістю є менш поширеною, ніж інші моделі соціального діалогу в Європі. Така модель базується на залученні до діалогу різних громадських організацій, включаючи не лише профспілки та роботодавців, а й громадські організації, урядові органи, експертів тощо. Таку модель застосовують у Франції, Італії, Іспанії, Чехії.
У цих країнах соціальний діалог зосереджений на рівні галузей та національному рівні, а участь у діалозі беруть роботодавці та профспілки, що мають широку представницьку базу та вплив на соціально-економічні рішення.
Кожна з цих моделей має свої переваги та недоліки і використовується у різних країнах та галузях.
Крім того, моделі соціального діалогу можуть використовуватися не лише на рівні країни, але й на міжнародному рівні. Наприклад, Європейська соціальна хартія передбачає соціальний діалог між соціальними партнерами на рівні Європейського Союзу. Також, міжнародні організації, такі як МОП, активно працюють над розвитком міжнародного соціального діалогу.
В Україні розвиток соціального діалогу здійснюється на основі домовленостей та партнерства (2 та 4 модель), оскільки до сторін соціального діалогу належать:
– на національному, галузевому та територіальному рівні органи виконавчої влади, профспілки та роботодавці, що мають відповідний статус;
– на локальному рівні сторона працівників та сторона роботодавців.
На територіальному рівні в Україні створено 25 територіальних тристоронніх соціально-економічних рад на рівні адміністративно-територіальних одиниць вищого рівня (м. Київ та область) і 41 територіальна тристороння соціально-економічна рада на рівні адміністративно-територіальних одиниць середнього та нижчого рівня (райони, територіальні громади).